Замки

Червоне

с. Червоне, Золочівського району,  яке лежить на трасі Львів-Золочів в 10 км від райцентру.

На одному з пагорбів Гологірського хребта, між селами Червоне та Ясенівці, височать руїни вежі, з якою пов’язана легенда про те, що місцевий поміщик на полюванні вбив випадково сина і у зв’язку з цією подією наказав збудувати пам’ятник. За іншою легендою, тут нібито поховано якогось татарського хана.

Слід гадати, однак що це одна із сторожових веж (за аналогією з вежею в с. Пятничани, Перемишлянського району) з часів пізнього середньовіччя. Саме такі вежі, у межах видимості одна від одної, будувались на Гологірському хребті.

Тустань (Урич)

с. Уричі, Сколівського району, в 15 км. від м. Сколе.

Руїни замка в с. Уричі знаходяться у східній частині села, на природній кам’яній терасі, серед скель. До наших днів збереглися лише залишки однієї із стін товщиною 2,5 м. Стіна викладена з ломаного каменю, на вапняному розчині, та замикала природну кам’яну терасу з півдня. Найвірогідніше, саме тут була брама замку.

Рештки руїн давнього замка – це сліди давньоруського міста Тустань. За припущенням, замок належав одному з галицьких князів чи бояр. Завданням твердині в с. Уричі було тримати під контролем торговельний шлях, який йшов з Дрогобича через Східницю, Урич, Верхнє Синьовидне, Сколе на Угорщину. Це була важка дорога, якою возили сіль з Дрогобиччини. Тустанський замок занепав у XV або XVI ст.

Добромиль

Руїни замка знаходяться на вершині гори Сліпої біля с. Тернава, що за 4 км. на північний схід від смт. Добромиль, Старо-Самбірського району.

Перший дерев’яний замок біля Добромиля поставлено в 1450 р. львівським ловчим Миколою Гербуртом. Він згорів у 1497 р. під час нападу татар. 28 червня 1566 р. стараннями власника місцевих солеварень Станіслава Гербурта король Сигізмунд Август надав Добромилю магдебурзьке право. Містечко укріплюється мурами й частоколом. Станіслав Гербурт почав перебудовувати дерев’яний замок з каменю й цегли. Продовжив цю роботу у 1614 р. Ян Щенсний Гербурт (1547-1616) – видатний культурний і політичний діяч, який писав поезії українською мовою. У 1611 р. він запросив з Кракова друкаря Яна Шелігу і заснував у Добромилі друкарню.

У 1622 р. син Яна Щенсного продає замок магнатам Конєцпольским. За нових господарів твердиня почала занепадати.

По фундаментах і руїнах стін, що збереглися, можна встановити, що замок мав прямокутну (овальну) форму, повторюючи обриси гори, і 4 башти. Домінантою замку є восьмигранна брамна вежа, яка спочатку була чотириярусною. Вежу зі стрільницями і прямокутними віконними отворами завершує аттік із декоративною аркадою, який почали широко застосовувати в оборонних спорудах з XVI ст. Ренесансний аттік набагато пом’якшує грізний вигляд оборонних стін завтовшки 2 м. На верху гори замок був оточений земляним валом і глибоким ровом. До нього вело два входи: один – з півдня, через село Тернаву, другий – з півночі – від Василіянського монастиря.

Добромильська твердиня мала винятково оборонні функції, а її житлові приміщення тільки для тимчасового мешкання.

Залишений без догляду, замок в кінці XVІІI ст. перетворився на руїни.

Броди

Руїни замку та казематів знаходяться в м. Броди – райцентрі області, за 101 км. від Львова.

Перша згадка про м. Броди датується 1084 р. З 1584 р. до 1629 р. місто називалося Любич від назви родинного гербу «Любич» Станіслава Жолкевського.

Замок та каземати були споруджені архітектором Андре дель Акве за участю Боплана в 1630-1635 рр. та належали магнатові Конєцпольському.

Руїни замка та казематів становлять основну частину укріплень на території колишньої твердині. На той час місто було фортецею, збудованою за зразком нової голандсько-італійської фортифікаційної системи. Замок мав вигляд п’ятикутного бастіону з численними казематами і був оточений глибоким ровом. У дворі 89 тис.кв.м. стояв двоповерховий палац. Вхід до замку був від міста по греблі, через звідний міст і браму в бастіоні, над якою височіла вежа.

У 1648 р. Бродівський замок довго тримали в облозі полковники Нечай і Ступа. В 1772 р. австрійський уряд розпорядився знищити замок. Тоді були зруйновані два бастіони з боку міста, деякі каземати, вхідна брама і башта. Подальшої руйнації замок продовжував зазнавати під час двох війн та періоду радянської влади.

На сьогоднішній день, тут можна оглянути земляний оборонний вал з руїнами казематів, простежуються і два п’ятикутні бастіони та рештки замку палацу XVI-XVIІІ ст.

Жовква

м. Жовква – райцентр, в 32 км. на північ від Львова.

Жовква, як і кожне середньовічне місто, будувалося по принципу фортеці. За ретельно продуманим планом архітектора Павла Щасливого, місто-фортеця Жовква мала високі оборонні мури, чотири брами – Львівську, Єврейську, Глинську (або Краківську) та Звіринецьку. Перші дві та більшість мурів з вежами розібрали в кінці XVІІI – на початку XIХ ст. австрійці. Третю – на початку 1960-х рр., оскільки через неї не могли проїхати радянські танки.

В 1594 – 1606 рр. у Жовкві виростає величний замок з неприступними стінами, який у своєму плані був великою квадратною спорудою з дитинцем посередині. На кутах замку стояли башти з прикрашеними золотом шоломами. Головний в’їзд до фортеці був з боку ринку через звідний міст над ровом. В’їзна брама була гарно оздоблена, з гербом Жолкевських на червоному мармурі. Південне крило замку служило великопанською резиденцією і було прикрашено колонним портиком зі сходами. По всій ширині крила містилася велика гетьманська зала, свідок урочистих подій і забав. Замок був оздоблений відповідно до смаків того часу: камінні підлоги і каміни, стіни, оббиті шкурами або шпалерами, багато цінних меблів, предметів мистецтва, бібліотека.

В XVIІІ ст., коли замок належав литовським магнатам Радзивіллам, до палацу була добудована двохярусна галерея.

Поруч із замком, біля підніжжя гори, був розбитий чудовий парк «Звіринець», де в вольєрах жили серни та олені. Пишні мисливські виїзди були улюбленим дозвіллям всіх власників замку.

Під час Північної війни у Жовківській фортеці знаходилась штаб-квартира російської армії, а в 1706 р. тут довго квартирував російський цар Петро І. Саме в цих стінах було розроблено план перемоги над шведським військом.

З XIХ ст. замок, як і все місто, почав занепадати. Але, незважаючи на руйнування часом і людьми, Жовківський замок вцілів. На сьогоднішній день, замок є частиною історико-архітектурного комплексу і вирішення проблем по його відновленню іде разом із реставрацією всього міста-фортеці.

Золочів

м. Золочів – райцентр Львівщини, який лежить на трасі Тернопіль-Львів, в 66 км. на схід від Львова.

Золочівський замок побудований у 1634-1636 рр. і належав Якубу Собєському – батькові майбутнього польського короля Яна ІІІ Собєского. Фортифікації твердині зроблені за вимогами тогочасної воєнної техніки (на голландський зразок XVIІІ ст.)

Замок збудований на зразок цитаделі бастіонного типу і зберігся до сьогодні майже повністю. Фортеця розташована у південно-східній частині міста, на горбі. Це монументальна прямокутна споруда з великим двором. Всі чотири роги будинку прикрашені пілястрами. На рогах бастіонів височать кам’яні сторожові башти, в які вмуровано плити з гербами. Навколо бастіонів глибокий рів, який частково зберігся до сьогодні. Надбрамний корпус і господарські будівлі розташовані по периметру подвір’я на західній і південній куртинах. В’їзна брама замку мала колись звідний міст.

На подвір’ї замку стоїть пізньоренесансний Великий палац і Китайський палац у формі ротонди – кажуть таких зовсім небагато залишилось в Європі.

Під час козацької війни під проводом Б.Хмельницького Золочівський замок був здобутий, а у 1672 р. він був зруйнований турками. Після цього твердиня була відбудована турецькими і татарськими полоненими, і вже в 1675 р. замок витримав сильний штурм татарської орди Аджі-Гірея.

Протягом XVІІI- XІХ ст. замок переходив від одного магната до іншого, а в 1872 р. австрійський уряд перетворив його у в’язницю та приміщення суду. З 1939 по 1941 рр. у замку була розташована катівня НКВС, потім тут хазяйнували фашисти, а в радянські часи замок було віддано під ПТУ. Нарешті, з ініціативи Б.Г.Возницького, у 1986 р. вирішили влаштувати у замку музей, який з кожним роком розбудовується, розвивається і поповнюється все новими експозиціями.

Свірж

с. Свірж, Перемишлянського району, знаходиться в 16 км. від райцентру.

Свірзький замок розташований у північно-східній частині однойменного села. Замок стоїть на горі, яку колись оточували болота. Цікаво, що замкова гора має стародавню назву – Белз.

Про Свірзький замок згадується вже в XV ст., але та будова не збереглася до наших часів. В середині XVІІ ст. замок перебудовано. Ця чудова твердиня належала родинам Свірзьких та Цетнерів. Але сучасного вигляду він здобув в середині XVІI ст. Новий власник граф Цетнер перебудував замок і значно його зміцнив.

В плані це неправильний квадрат з одноповерхових споруд, що концентруються біля двох дворів. Вся територія поділена на дві частини: більшу – жилу і меншу – господарську. На увагу заслуговують фасад з брамою і дві наріжні башти. Господарська частина замка має окрему браму і одну башту.

Слід відзначити, що архітектура Свірзької твердині подібна до архітектури львівського королівського арсеналу. Можливо, будував їх один архітектор – перебудова і укріплення замку припадає приблизно на час, коли генерал артилерії і спеціаліст з бойових укріплень Павло Гродзіцький будував у Львові два арсенали – королівський і Сенявських. Але палацовий стиль трошки несумісний був з обронним призначенням, хоча місце було обрано вдало – замок був оточений непрохідними болотами, ставками, в підніжжі мурів ровами і звідним мостом.

Замок кілька разів здобували козацькі загони, а в 1648 р.- спалили татари. Часто руйнували турки. Але в 1672 і 1675 рр. він вистояв турецьку облогу і захистив у своїх мурах залогу, яка втекла з Поморянського замку.

Під час Першої світової війни замок згорів, але у 1925 р. знову відбудований.

Свірзький замок не раз ставав об’єктом кінозйомок. Саме тут були відзняті незабув кадри останніх миттєвостей палкого кохання Д’артаньяна і Констанції, в одному з найпопулярніших фільмів декількох поколінь глядачів – «Д’артаньян і три мушкетери».

П’ятничани

с. П’ятничани, Жидачівського району, лежить на трасі Бібрка-Рогатин, за 35 км. від райцентру.

П’ятничанську вежу добре видно з траси, оскільки вона знаходиться на високому горбі над селом. Висота – 10 метрів. Вежа довший час стояла руїною, але була відреставрована в 1990-1991 рр.

Зараз навколо вежі реконструйовано оборонний паркан, на подвір’ї, серед квітів, дерев’яна криниця та інші господарські споруди.

П’ятничанська вежа – пам’ятка архітектури XІV – XVІ ст. достатньо добре збереглася до наших днів і є зразком раннього укріплення на галицькій землі типу «оборонного двору».

Найбільш реальний час побудов вежі, мабуть, лежить ближче до рубежу XІV-XV ст. У підкріплення цієї версії датування пам’ятки можна вважати віднайдену судову справу львівського гродського суду сер. XV ст., яка дає підстави пов’язати замок, який згадується в документі, з вежею в П’ятничанах. Іншого оборонного об’єкту в селі немає. Колись вежу вважали рештками замку Сєнявськиї або рештками оборонних споруд Василіянського монастиря. Служила споруда для захисту населення села перед частими татарськими нападами. Та скоріше за все це була мурована вежа при типовій для цієї місцевості деревяній фортифікації – одна з багатьох, які охороняли кордони Галицько-Волинського князівства. ЇЇ посестри збереглися в Дрогобичі, білоруському Кам’янці, польських Любіні і Хелмі, і аж до XІХ ст. на території П’ятничанського замочку існував монастир.

Олесько

смт. Олесько, Буського району, 22 км. від райцентру.

Існує припущення про те, що Олеський замок був споруджений одним із синів князя Юрія Львовича.

В історичній літературі Олесько згадується у 1327 р. вже як оборонний центр із замком. Конкретну і першу достовірну згадку про замок зустрічаємо під 1390 р. (булла папи Боніація ІХ, який дарував замок в Олеську і Тустані Галицькому католицькому єпископові). У 1432 р. Олеський замок, після тривалої облоги, був здобутий польськими військами.

У XVІ- поч.XVІІ ст. замок перебудовано у стилі італійського відродження.

У 1605 р. замок з містом і частиною сіл перейшов до рук руського магната Івана Даниловича, який в 1620 р. завершує перебудову замку. Зводяться двоповерхові корпуса в східному та західному боці замку, надбрамна вежа, галереї між приміщеннями, на порталах та над воротами з’являються герби. Замок набуває вигляду приближеного до сучасного, ставши могутньою магнатською резиденцією.

Вартує навести спогади француза Дайлерака про замок того часу: «покої всі дуже гарні, просторі, високі, добре освітлені, викладені тафлями штучного мармуру. Житло для челяді на партері має гарне склепіння. Криниця надзвичайної глибини, бо, щоб добратися до води, треба було копати її аж до самої основи гори. Від усього тут віє старожитностями великопанської садиби».

У 1629 р. в Олеському замку народився майбутній польський король Ян ІІІ Собєський, котрий пізніше часто тут мешкав і зібрав численні твори мистецтва. Є дані про те, що на дворі Даниловича в Олеську перебував також батько Б.Хмельницького – Михайло.

У 1636 р. рід Даниловичів вимер, і їхні маєтки дістались Якову Собєському – батькові Яна ІІІ. В 1648 р. замок був здобутий козаками і зазнав великих ушкоджень. Після звільнення замку від козаків, Ян Собєський забирає замок до себе.

Після смерті короля та королеви, замком володіє їхній син, який в 1719 р. продає замок Станіславу Жевуському. Згодом його син Северин стає новим власником і перебудовує замок на палац. Саме тоді з’являється ідея надати всім кімнатам імена.

Що не пошкодили люди пошкодив вогонь. Так в 1951 р. блискавка влучила в замок і він спалахнув. Дуже багато експонатів та архітектурних цінностей згоріло, замок повільно вмирав.

Архітектори, майстри, реставратори відродили все ж таки замок. В кінці 1975 р. замок був відкритий, як музей.

Муроване

с. Муроване, Старо-Самбірського району, знаходиться в 10 км. від райцентру, відоме з 1454 р. (давня назва Ляшки Муровані), розкинулись на річці Стрвяж, одній з приток Дністра.

У 1374 р. Владислав Осольчик дарує цей край Гербуртам, та уже на початку XVІ ст. місцевість переходить до магнатського роду Тарло. Анджей Тарло зводить у поселенні ренесансний замок, який невдовзі постраждав від нападу татар, але був відновлений у 1559 р. Замок слугував, як сховок для населення з навколишніх сіл.

Історія замку тісно переплітається з долею Димитра Самозванця, який прибув у Ляшки 25 травня 1604 р., а вже наступного дня падає на коліна перед батьком гордої темноокої панночки Марини Мнішик, родина якої на поч.. XVІІ ст. стає власником замку, і молить про її руку та серце.

Крім того, ще однією особливістю з історії замку є той факт, що у XVІІІ ст. тут діяв театр – на зразок італійського чи французького, з окремим залом.

Дубова, в орнаментах, підлога замку, де майбутній цар колінкував, у XІХ ст. як цінна реліквія перевезена до Угерців біля Ліска. А сам замок, і так значно розібраний у XІХ ст., було дощенту зруйновано у 1914 р.

Під час Першої світової війни командування російських військ, яке стояло табором неподалік поселення, довідавшись про перебування у замку Лжедмитрія, наказало випустити по ньому декілька артилерійських снарядів. Ось так любовна пригода спричинила смерть споруди.

Лише невеликий фрагмент стіни східного крила палацу зберігся до наших днів.

Старе Село

с. Старе Село розташоване поруч зі Львовом, приблизно в 20 км. від обласного центру і адміністративно входить до Пустомитівського району.

В XVІІ ст. замок у Старому Селі був однією з найбільших споруд такого типу на Львівщині, та й на сьогодні він є одним з найбільших в Україні, оскільки його територія становить близько 2 га. Замок мав форму правильного п’ятикутника, який звужувався в західному напрямку. Верхню частину фортеці прикрашав багатий ренесансний аттік, який частково зберігся до наших днів. На рогах стояло шість веж, з яких збереглося три. На стінах де-не-де трапляються бійниці. Вежі трохи вищі від стін. Цим досягається особлива монолітність всієї споруди. Дуже приваблива східна вежа, завершення якої вирізьблено з каменю у вигляді розгорнутої корони.

Колись замок був оточений валами і глибоким ровом. До нього вела дорога через болота, греблю, звідний міст від півдня, а з XVІІІ ст. побудовано браму від заходу. На вежі – герб.

Замок у Старому Селі спочатку належав Владиславу Острозькому, а пізніше сандомирському воєводі Заславському.

Відомості про замок у Старому Селі досить суперечливі, але відомо, що в 1648 р., перед закінченням будівництва, замком оволоділи козацькі частини Богдана Хмельницького. Потім у замку панувати князь Заславський, який не відмовився від підняття з руїн фортеці, адже за її мурами можна було безпечно заховатися. Фортеця була настільки сильною, що вже під час другого походу Хмельницького на Львів витримала облогу козацьких загонів, а в 1672 р. цей замок не піддався туркам. Наступними власниками замка були Радзивілли та Любомирські. На початку XVІІІ ст. замок належав Адамові-Миколаю Сенявському, котрий переніс сюди зі Львова свій арсенал. У XVІІІ-XІХ ст. твердиня знаходилась у власності Чорториських та Потоцьких.

Від поч.XІХ ст. фортеця у Старому Селі почала остаточно занепадати і руйнуватися, оскільки замкову резиденцію перетворили на пивоварню, винокурню, різні склади, тощо.

Стіни замку збереглися порівняно непогано – це при тому, що на сьогодні, майже в жодному з українських замків, не збереглися оборонні мури.

Поморяни

Містечко Поморяни, Золочівського району, лежить в 27 км. на південь від райцентру.

Історію Поморянського замку з княжих часів і до 1845 р. на основі замкового архіву детально описано в «Хроніці Поморянській» Броніслава Заморського, згідно з якою замок був збудований в першій половині XVІ ст. за наказом подільського воєводи Яна з Сієни на місці деревяної фортеці, спорудженої в 1340-1350 рр. магнатом Миколою Свинкою за наказом короля Казимира Великого. А в кінці XV ст. маєтність перейшла до Жигмунта Сєнинського і була в руках цього роду до 1619-1620 рр., коли ці землі купив Якуб Собєський, батько майбутнього короля Польщі.

В плані замок прямокутний. Має два поверхи з кутовими вежами і замковим подвірям. В центрі північного крила замку була вїзна вежа, до якої вів звідний міст, з інших боків замок був оточений руслом та болотами річки Золота Липа. Навколо споруди були мури та рови. По боках вїзної вежі стояли господарчі будинки.

У ті часи замок був добре укріплений. Зводиться нова порохівниця, робиться великий запас зброї і гармат. Завдяки розумному розташуванню замок неодноразово витримував затяжні облоги турків і татар.  Так, в 1672 р., коли золочівський замок зруйнували яничари, поморянська твердиня вистояла перед численними військами. Та вже під час другого походу турків на Львів в 1675 р. залога замку, не маючи достатньої сили для оборони, покинувши таємним ходом фортецю, вийшла до лісу і заховалась в Свірзькому замку. Залишений напризволяще замок був цілком спустошений. У 1684 р. фортеця була зруйнована татарами.

Поморянський замок був улюбленим місцем перебування короля Яна Собєського, який витратив на його відбудову 25 000 злотих, за допомогою інженера-спеціаліста (можливо, Шарля Бенуа) підніс його з руїн, значно укріпив та поліпшив. Після цього замок витримав всі татарські напади і облоги протягом 1687-1695 рр. Після смерті короля замок переходив від одних власників до інших, постійно занепадав і почав втрачати вигляд фортеці. Сильних пошкоджень замок зазнав під час пожежі 1771 р. Ще пізніше, значну частину Поморянського замку розібрали.

Поворотною точкою в історії замку-палацу став 1789 р., коли Поморяни перейшли у власність Прушинських. Які відновили інтер’єри, покрили замок бляхою, заклали парк, теплиці. Рід Прушинських зібрав винятково цінну галерею живописних олійних робіт видатних італійських майстрів, близько 300 малюнків найславетніших художників світу, в тому числі Рембрандта і Леонардо да Вінчі, гравюр польських королів, колекцію медалей і монет, печаток польських королів і князів, автографів польських королів, ікон, посуду, мозаїк. Впорядкування Поморянського архіву – також їхня заслуга. В 1786 р. замок перейшов у власність Романа Потоцького, чий син Єжи опікувався замком до 1939 р., відремонтувавши його після руйнацій Першої світової війни.

Підгірці

Підгорецький замок – визначна пам’ятка пізньоренесансної архітектури – розташований недалеко від смт. Олесько, у с. Підгірці, Бродівського району, в 19 км. від райцентру.

Замок побудовано в 1635-1640 рр. під керівництвом архітекторів Андрея дель Акви та Боплана на місці більш давнього укріплення та фундований Станіславом Конєцпольським. Пізніше власниками були польський король Ян ІІІ Собєський, також Жевуські, Сангушки.

Підгорецький замок – це одне з вдалих поєднань палацу і бастіонних укріплень. До замкового ансамблю входять: палац, оточений бастіонними укріпленнями, валами і ровами, бароковий костел, в’їзна брама, заїжджий двір та чудовий «італійський парк» XVIII ст. зі старими липами.

Раніше замок був двоповерховим, по боках і в центрі знаходилися триповерхові павільйони і вежа. Пізніше між павільйонами і вежею було споруджено додаткові приміщення. Між павільйонами будівля покривається дахом, що перетворює її в трьохповерхову, добудовані сходи та портики. Підйомний міст і павільйон було розібрано. Замок-палац став більш масивним. Від XVIII ст. лишилася в’їзна брама, вона побудована в стилі пізнього ренесансу. Замок в плані квадрат стороною в 100 м., по рогах п’ятикутні бастіони. Взагалі, замок-палац вражав своєю архітектурною витонченістю, стилем, продуманістю над кожною деталлю.

Підгорецький замок-палац впродовж віків постійно поповнювався творами живопису, виробами з порцеляни. Тут утворилася велика збірка зброї XVI-XVIII ст., основу якої склали турецькі трофеї, здобуті власником замку польським королем Яном ІІІ Собєським у битві під Віднем 1683 р., серед яких був і намет турецького султана. У замку знаходилася велика книгозбірня і архів, в якому зберігалася колекція документів та листів гетьмана Івана Мазепи.

Бойові дії в період визвольної війни завдають руйнівні пошкодження замку і тому в 1656 р. починається відбудова замку. Переживши напад турків і татар в 1688 р., підгорецький замок знову реставрують – аж до останнього етапу цих робіт в 1728 р. Саме під час цієї реконструкції новим власником Вацлавом Жевуським замок-палац набув сучасного вигляду.

Упродовж віків Підгорецький замок відвідало ряд знакових історичних діячів: польські королі Владислав IV і Ян ІІІ Собєський, австрійський цісар Франц-Йосиф І і німецький кайзер Вільгельм.

Поруч із замком постійно знімалися як вітчизняні, так і іноземні фільми. Мабуть для багатьох Підгорецький замок назавжди залишиться Версалем в «Трьох мушкетерах». Але це все не надало належної допомоги замку. Лише в 1988 р. було порушено питання про відселення хворих і передачу замку Львівській картинній галереї для створення музею.

Яворів

м. Яворів – райцентр, розташований на відстані 50 км. на північний захід від Львова.

Мисливський будинок Яна Собєського, що стояв поруч із замком, знаходиться у місті, назва якого свідчить про старовинне походження. Колись тут росли явори. Перша згадка про Яворів датується 1376 р.

Феодальний Яворів був значним економічним центром, отримавши у 1569 р. магдебурзьке право. Ще в XVI ст. тут була пивоварня (бровар) і воскобійня. Місто стає одним з центрів торгівлі прикарпатською сіллю. У ті часи в місті діяло кілька ремісничих цехів: шевський, гарбарський, кравецький, столярний, гончарний та ін.. Яворів славився також виробництвом швейцарського сиру.

Найбільший розквіт Яворова припав на період, коли Ян Собєський став королем Польщі (1674-1696).

З усіх своїх маєтків і замків Ян ІІІ перебував в улюбленому яворівському дерев’яному замку, який стояв посеред розкішного французького парку та каскаду ставів, багатих на рибу. Тут король приймав послів інших держав, проводив засідання сенату. А 1684 р. в замку відбувся знаменитий банкет з нагоди перемоги війська Речі Посполитої над турками під Віднем.

Дуже цікавими є свідчення про підземний хід, який нібито зберігся до сьогодні. Він з’єднував церкву в передмісті, яка в минулому була фортецею, з самим замком. А в костелі, який є діючим до сьогодні, є тайники, замуровані ніші, таємні кімнати, підвали із замурованими до них ходами. Є перекази, що там польський король Ян ІІІ Собєський і церковники ховали різні коштовності.

На початку XVIІІ ст., під час Північної війни, до Яворова двічі приїздив російський цар Петро І. Тут велися переговори з польським урядом у справі ведення спільної війни із Швецією.